Свій екскурс в історію нашого села ми розпочнемо  з важливих історичних подій, які  відбувалися наприкінці 18 ст. і мали вплив на історію нашого краю.

     У квітні 1783 р. Катерина ІІ підписала указ про приєднання Криму до Російської імперії. Кримське ханство зникло з політичної карти Європи. Але з цим не хотіла миритися Османська імперія. Розпочалася російсько-турецька війна. Після її завершення 9 січня 1792 р. у Яссах  між Росією і Туреччиною був укла­дений мирний договір. За Ясським мирним договором Султанський уряд визнав приєднання Криму до Російської імперії. Укладення Ясського договору означало, що Російська імперія встановила свій контроль над Північним Причорно­мор'ям.

        Для України це мало важливе воєнно-політичне значення, оскільки усувалася воєнна загроза для її земель з боку Османської імперії і Кримського ханства. Можливість виходу до чорноморських портів, а також господарська колонізація причорноморських степів створювали умови для пожвавлення української економіки  і заселення південних територій.

        Наприкінці XVIII ст. на Півдні України з'явилося чимало нових міст і сіл, їх виникнення зумовлювалося потребами оборони, заселення та господарського освоєння південних степових просторів.

        Для того, щоб заохотити людей їхати на нові землі  російський царизм створював досить непогані умови  для селян-переселенців. Так , наприклад , у нашому повіті  земельний наділ складав приблизно 9 га на  чоловічу душу.

Крім цього, на наші землі отримали можливість переселятися  представники різних релігійних течій, наприклад духобори,  які раніше зазнавали гонінь.

         В 1801 році новий імператор Олександр І видає маніфест про амністію всіх, хто постраждав за релігійні переконання, а в 1802 році видає указ про переселення духоборів на річку Молочну (Мелітопольський повіт Тавричеської губернії). Країну Молочних Вод цар Олександр І виді­лив їм для заселення. Царським указом на переселення скористались близько 800 чоловік. Збіднілі після каторги, без майна переселенці прибули на нові землі. Уряд надав духоборам певні пільги: виділив по 15 десятин землі (15,35 га) на душу, звільнив на 5 років від податків, видав допомогу в 100 карбо­ванців на сім'ю в кредит на 30 років.

           В результаті цієї переселенської кампанії в 1802 році виникають в Мелітопольському повіті села Терпіння та Радивонівка. Як стверджують деякі джерела, назва «Радивонівка» бере свій початок від першого поселенця Радивона Грибачова (Богачова ).   Але в переказах, що дійшли    від XIX ст. село до 1830—1840 рр. складалося з двох сіл: Пасльонівки  та   Гори. Пасльонівка одержала свою назву від великої кількості пасльону що ріс на городах і на полях, Гора розташована на дуже крутому схилі притащенакської балки.

    Таким чином, саме з 1802 року і починається історія нашого села.

        Першими жителями нашого села були переселенці з Тамбовської, Чернігівської, Полтавської губерній та Харківщини. Пізніше, в 1848р. сюди переселились селяни з Курської, Орловської, Катеринославської губерній. Саме цим ми можемо пояснити  російськомовність більшої частини нашого населення.

 

     Після революції, в 1918 р. в селі була встановлена радянська влада. В 1921 р. була створена комуна і три ТОЗи. Перша комуна на території сіла Радівоновки була организованна в 1921 році. А до 1927 року їх було 5: «Перемога», «Ясна поляна», «Соколовец», «Мирна праця» і «Єдина праця».

       З 1929 року почала проводитися програма «Шлях бідняка». І в 1929 році в нашому селі було утворено 4 колгоспи: «Радянський степ» («Радстеп»), «Червона зірка», «Світанок» і «Дружба народів».

      Колгоспи «Світанок» і «Дружба народів» були нечисленними, слабкими господарствами і через декілька місяців вони розпалися, і увійшли до складу колгоспу «Радстеп», який став найбільшим на території Радівоновки. Об'єднання відбулося в 1930 році.

       Першим головою колгоспу «Радстеп» став Баранов Василь Якович. Працював до 1933 року. У 1933 році його спіткала сумна доля, він був репресований. Судили його як ворога народу за те, що по його провині в 1932-1933 роках був страшний голод в селі. Але тільки у наш час стало відомо, що головним винуватцем голодомору було сталінське керівництво.

        З 1933 року колгосп «Радстеп» очолив Білий Іван Леонтьевіч, житель «Комуни Леніна».

         Цей колгосп з кожним роком все міцнів і був значно економічно сильніше, ніж колгосп «Червона зірка». Але  колгоспники все одно жили бідно. Працювали з ентузіазмом, але за роботу грошей не отримували. Працювали за трудодні, а в кінці року розрахунок отримували натуроплатою.

         Про результати колективізації радянське керівництво говорило, як про одне з найважливіших своїх успіхів. При цьому замовчувалося найістотніше: натуроплата колгоспників складала всього 12-15 % від заробленого. Подібна експлуатація нечасто зустрічалася в Україні навіть за часів кріпацтва.

          Багато трагічних подій довелося пережити нашим односельцям у ті страшні 30-ті роки минулого століття. Це і - «розкуркулення»  і голодомор 33-го р.  і важкий, майже каторжний труд за трудодні, але найтрагічнішою, найстрашнішою подією для наших односельців стала  Велика Вітчизняна війна.

        Село Радивонівка було захоплене фашистами 4 жовтня 1941 р. Що приніс з собою окупаційний «Новий порядок» в Україну і в рідне село?

      Фашисти не стали знищувати колгоспи і радгоспи, а на їх базі створювали так звані громадські збори, або загальні двори, і державні маєтки з головним завданням постачати хліб та інші сільськогоспо­дарські продукти для гітлерівської армії та вивезення до Німеччини.    Праця на цих «дворах» і «маєтках» нагадувала справжню панщину, рабство.  85% постачання Німеччини продуктами з окупований радянських територій здійснювалося за рахунок України.Гітлерівці запровадили величезну кількість різних поборів з насе­лення. Його змушували платити податки за будинок, садибу,  худобу, домашніх тварин (собак, кішок). Крім офіційних податків, окупанти вдавалися до прямого пограбування та мародерства. Вони відбирали в населення не тільки продукти харчування, а й майно, реквізували годинники,   велосипеди тощо. Серед інших заходів окупаційної влади була примусова мобілізація робочої сили до Німеччини.

( Багато і наших односельців були вивезені у Німеччину)

 

Окупаційний режим в Радивонівці мав свої особливості:

     - німецька пропаганда мала вплив на населення, але він був незначним;

     - окупантами були німці, румуни і угорці (мадяри), саме румуни і мадяри  грабували населення, траплялися і випадки насильства над жінками;  

    - масових вбивств чи страт місцевого населення в селі не було, але були випадки розправ над особами єврейської національності; також не було і організованого Рух Опору, хоча поодинокі випадки непокори траплялися.

       Але, все ж таки настав той довгоочікуваний день визволення. Після важких,   двотижневих боїв на річці Молочній і прориву німецької лінії «Вотан» 25 жовтня 1943 року село Радивонівка було визволене від нацистських    окупантів.  Саме цей день – день визволення відзначаємо як свято рідного села.

          В 1944 році в Радивонівці був організований і працював дитячий будинок, де виховувалися діти, що втратили батьків в роки війни. Колгоспи «Радстеп» і «Червона зірка» надавали дитячому будинку шефську допомогу.Так і існували два колгоспи до 1950 року.

         Після Білого Івана Леонтьевіча в 1937 році головою колгоспу «Радстеп» став Кучерявко Василь Харитонович. А в 1950 році його змінив Крижко Микола Тихонович, а Кучерявко Василь Харитонович став завгаром.        Новий голова став ініціатором укрупнення, тобто об'єднання двох колгоспів в один. І з 1950 року в селі Радивонівка почанає існувати один колгосп ім. Ватутіна. 

        У 50-і роки в колгоспі велося активне будівництво з місцевих будівельних матеріалів(саман, очерет і т. д.), а потім почали використовувати промислові будівельні матеріали (цеглина, шифер, залізобетонні конструкції). Будували суспільно господарські будівлі, дома. У 50-60-і роки в селі з'явилися будівлі: школа, дитячий садок, адмінбудівля (правління колгоспу, сільська рада, пошта, ощадкаса), сільський Будинок культури,  16-квартирний житловий будинок, комора,  майстерні, тваринницькі приміщення.

    Село упорядковувалося. За рахунок колгоспу були прокладені водопровід, дорога з твердим покриттям (асфальто-бетонная). Була проведенаповна електрифікація і телефонізація села.

 

         Колгосп будував житло для переселенців. Сюди, в Радівоновку було переселено із Західної України багато сімей, які прижилися тут, пустили коріння. Сюди потягнулися люди з інших міст і сіл.