Свій екскурс в історію нашого села ми розпочнемо з важливих історичних подій, які відбувалися наприкінці 18 ст. і мали вплив на історію нашого краю.
У квітні 1783 р. Катерина ІІ підписала указ про приєднання Криму до Російської імперії. Кримське ханство зникло з політичної карти Європи. Але з цим не хотіла миритися Османська імперія. Розпочалася російсько-турецька війна. Після її завершення 9 січня 1792 р. у Яссах між Росією і Туреччиною був укладений мирний договір. За Ясським мирним договором Султанський уряд визнав приєднання Криму до Російської імперії. Укладення Ясського договору означало, що Російська імперія встановила свій контроль над Північним Причорномор'ям.
Для України це мало важливе воєнно-політичне значення, оскільки усувалася воєнна загроза для її земель з боку Османської імперії і Кримського ханства. Можливість виходу до чорноморських портів, а також господарська колонізація причорноморських степів створювали умови для пожвавлення української економіки і заселення південних територій.
Наприкінці XVIII ст. на Півдні України з'явилося чимало нових міст і сіл, їх виникнення зумовлювалося потребами оборони, заселення та господарського освоєння південних степових просторів.
Для того, щоб заохотити людей їхати на нові землі російський царизм створював досить непогані умови для селян-переселенців. Так , наприклад , у нашому повіті земельний наділ складав приблизно 9 га на чоловічу душу.
Крім цього, на наші землі отримали можливість переселятися представники різних релігійних течій, наприклад духобори, які раніше зазнавали гонінь.
В 1801 році новий імператор Олександр І видає маніфест про амністію всіх, хто постраждав за релігійні переконання, а в 1802 році видає указ про переселення духоборів на річку Молочну (Мелітопольський повіт Тавричеської губернії). Країну Молочних Вод цар Олександр І виділив їм для заселення. Царським указом на переселення скористались близько 800 чоловік. Збіднілі після каторги, без майна переселенці прибули на нові землі. Уряд надав духоборам певні пільги: виділив по 15 десятин землі (15,35 га) на душу, звільнив на 5 років від податків, видав допомогу в 100 карбованців на сім'ю в кредит на 30 років.
В результаті цієї переселенської кампанії в 1802 році виникають в Мелітопольському повіті села Терпіння та Радивонівка. Як стверджують деякі джерела, назва «Радивонівка» бере свій початок від першого поселенця Радивона Грибачова (Богачова ). Але в переказах, що дійшли від XIX ст. село до 1830—1840 рр. складалося з двох сіл: Пасльонівки та Гори. Пасльонівка одержала свою назву від великої кількості пасльону що ріс на городах і на полях, Гора розташована на дуже крутому схилі притащенакської балки.
Таким чином, саме з 1802 року і починається історія нашого села.
Першими жителями нашого села були переселенці з Тамбовської, Чернігівської, Полтавської губерній та Харківщини. Пізніше, в 1848р. сюди переселились селяни з Курської, Орловської, Катеринославської губерній. Саме цим ми можемо пояснити російськомовність більшої частини нашого населення.
Після революції, в 1918 р. в селі була встановлена радянська влада. В 1921 р. була створена комуна і три ТОЗи. Перша комуна на території сіла Радівоновки була организованна в 1921 році. А до 1927 року їх було 5: «Перемога», «Ясна поляна», «Соколовец», «Мирна праця» і «Єдина праця».
З 1929 року почала проводитися програма «Шлях бідняка». І в 1929 році в нашому селі було утворено 4 колгоспи: «Радянський степ» («Радстеп»), «Червона зірка», «Світанок» і «Дружба народів».
Колгоспи «Світанок» і «Дружба народів» були нечисленними, слабкими господарствами і через декілька місяців вони розпалися, і увійшли до складу колгоспу «Радстеп», який став найбільшим на території Радівоновки. Об'єднання відбулося в 1930 році.
Першим головою колгоспу «Радстеп» став Баранов Василь Якович. Працював до 1933 року. У 1933 році його спіткала сумна доля, він був репресований. Судили його як ворога народу за те, що по його провині в 1932-1933 роках був страшний голод в селі. Але тільки у наш час стало відомо, що головним винуватцем голодомору було сталінське керівництво.
З 1933 року колгосп «Радстеп» очолив Білий Іван Леонтьевіч, житель «Комуни Леніна».
Цей колгосп з кожним роком все міцнів і був значно економічно сильніше, ніж колгосп «Червона зірка». Але колгоспники все одно жили бідно. Працювали з ентузіазмом, але за роботу грошей не отримували. Працювали за трудодні, а в кінці року розрахунок отримували натуроплатою.
Про результати колективізації радянське керівництво говорило, як про одне з найважливіших своїх успіхів. При цьому замовчувалося найістотніше: натуроплата колгоспників складала всього 12-15 % від заробленого. Подібна експлуатація нечасто зустрічалася в Україні навіть за часів кріпацтва.
Багато трагічних подій довелося пережити нашим односельцям у ті страшні 30-ті роки минулого століття. Це і - «розкуркулення» і голодомор 33-го р. і важкий, майже каторжний труд за трудодні, але найтрагічнішою, найстрашнішою подією для наших односельців стала Велика Вітчизняна війна.
Село Радивонівка було захоплене фашистами 4 жовтня 1941 р. Що приніс з собою окупаційний «Новий порядок» в Україну і в рідне село?
Фашисти не стали знищувати колгоспи і радгоспи, а на їх базі створювали так звані громадські збори, або загальні двори, і державні маєтки з головним завданням постачати хліб та інші сільськогосподарські продукти для гітлерівської армії та вивезення до Німеччини. Праця на цих «дворах» і «маєтках» нагадувала справжню панщину, рабство. 85% постачання Німеччини продуктами з окупований радянських територій здійснювалося за рахунок України.Гітлерівці запровадили величезну кількість різних поборів з населення. Його змушували платити податки за будинок, садибу, худобу, домашніх тварин (собак, кішок). Крім офіційних податків, окупанти вдавалися до прямого пограбування та мародерства. Вони відбирали в населення не тільки продукти харчування, а й майно, реквізували годинники, велосипеди тощо. Серед інших заходів окупаційної влади була примусова мобілізація робочої сили до Німеччини.
( Багато і наших односельців були вивезені у Німеччину)
Окупаційний режим в Радивонівці мав свої особливості:
- німецька пропаганда мала вплив на населення, але він був незначним;
- окупантами були німці, румуни і угорці (мадяри), саме румуни і мадяри грабували населення, траплялися і випадки насильства над жінками;
- масових вбивств чи страт місцевого населення в селі не було, але були випадки розправ над особами єврейської національності; також не було і організованого Рух Опору, хоча поодинокі випадки непокори траплялися.
Але, все ж таки настав той довгоочікуваний день визволення. Після важких, двотижневих боїв на річці Молочній і прориву німецької лінії «Вотан» 25 жовтня 1943 року село Радивонівка було визволене від нацистських окупантів. Саме цей день – день визволення відзначаємо як свято рідного села.
В 1944 році в Радивонівці був організований і працював дитячий будинок, де виховувалися діти, що втратили батьків в роки війни. Колгоспи «Радстеп» і «Червона зірка» надавали дитячому будинку шефську допомогу.Так і існували два колгоспи до 1950 року.
Після Білого Івана Леонтьевіча в 1937 році головою колгоспу «Радстеп» став Кучерявко Василь Харитонович. А в 1950 році його змінив Крижко Микола Тихонович, а Кучерявко Василь Харитонович став завгаром. Новий голова став ініціатором укрупнення, тобто об'єднання двох колгоспів в один. І з 1950 року в селі Радивонівка почанає існувати один колгосп ім. Ватутіна.
У 50-і роки в колгоспі велося активне будівництво з місцевих будівельних матеріалів(саман, очерет і т. д.), а потім почали використовувати промислові будівельні матеріали (цеглина, шифер, залізобетонні конструкції). Будували суспільно господарські будівлі, дома. У 50-60-і роки в селі з'явилися будівлі: школа, дитячий садок, адмінбудівля (правління колгоспу, сільська рада, пошта, ощадкаса), сільський Будинок культури, 16-квартирний житловий будинок, комора, майстерні, тваринницькі приміщення.
Село упорядковувалося. За рахунок колгоспу були прокладені водопровід, дорога з твердим покриттям (асфальто-бетонная). Була проведенаповна електрифікація і телефонізація села.
Колгосп будував житло для переселенців. Сюди, в Радівоновку було переселено із Західної України багато сімей, які прижилися тут, пустили коріння. Сюди потягнулися люди з інших міст і сіл.